Тупицький Олександр

Тупицький Олександр Миколайович

Голова Конституційного суду України

Народився 28 січня 1963 року в селі Білозір’я Черкаського району Черкаської області.

У 1988 році за спеціальністю „Правознавство“, закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф.Е. Дзержинського.

У 1988–1993 роках  проходив службу в прокуратурі Куйбишевського району міста Донецька, на посадах стажиста, слідчого, та старшого слідчого.

Потім протягом 17 років, з 1993 до 2010 працював в Куйбишевському районному суді Донецька. В 2002-2009 очолював його. Протягом свого суддівства в цьому суді Олександр Тупицький став причетним до політичних переслідувань. Він виніс звинувачувальний вирок адвокату Сергію Салову, якого вимагав покарати «за наклеп» ув’язненням особисто тодішній президент Леонід Кучма, за даними «плівок Мельніченко». Вирок Тупицького Салову потім було скасовано Європейським судом з прав людини.  

Олександр Тупицький став одним з донецьких посадовців, які після приходу до влади Віктора Януковича отримали підвищення та переводи на вищі посади до інших регіонів України. Так, протягом 2010–2013 років Тупицький був обраний і працював суддею у Донецькому, Львівському, Дніпропетровському апеляційних господарських судах. Також він обіймав посади голови Львівського та Дніпропетровського апеляційних господарських судів.

В травні 2013-го року Віктор Янукович призначив Тупицького суддею Конституційного суду строком до 2021-го року. В 2018-2019 роках займав посаду заступника голови КСУ, 17 вересня 2019-го року був обраний Головою Конституційного суду.

Майно: в декларації Тупицького вказано маєток в Ялті,  в окупованому Криму, який він придбав там ще до Революції гідності. В Києві він з дружиною володіє квартирою на 200 квадратних метрів та винаймає літній будинок в Конча-Заспі під Києвом, як суддя КСУ .  

avatar-img

Зв'язки з Коломойським

В червні 2019-го року Тупицький входив до Другого сенату КСУ, який скасував норму закону про Національне антикорупційне бюро, що давала право НАБУ звертатись до суду з позовами на скасування шкідливих та корупційних, на думку НАБУ, угод. Позивачем у справі був Запорізький завод феросплавів з групи «Приват». ЗФЗ надмірно споживав електричну енергію для свого виробництва, і накопичив перед перед постачальником ПАО «Запоріжжяобленерго» борг в 165 мільйонів гривень. Для списання цих боргів завод уклав договір з наближеною до братів Суркісів (які є міноритарними акціонерами «Запоріжжяобленерго») фірмою «ХК «Енергомережа» щодо переуступки заборгованості. НАБУ домоглося визнання угод про переуступку заборгованостей недійсними в господарських судах, після чого ЗФЗ звернувся до Конституційного суду.

На думку експертів, рішення КСУ з обмеження повноважень НАБУ було сумнівним через те, що суд фактично перебрав на себе функції касації в приватному спорі, право НАБУ звертатись до суду було хибно стлумачено суддями, як неправомірне представництво інтересів держави, та,фактично, судді позбавили країну дієвого механізму перешкоджання корупції.

Також Тупицький у складі того ж Другого сенату закрив справу щодо неконституційності закону 2004-го року про приватизацію держкомпанії «Укррудпром», за яким ключові фінансово-промислові групи країни, включно з «Приватом», отримали преференції при викупі корпоративних прав в гірничо-збагачувальних комбінатах.